У недоторканiсть не граються тiла, Коли душа знаходить половину У повенi чужих - свою, едину, Iз котрою роз"еднана була.
I
Володарю виснажливих бажань, На поклик чий я вiдкликаюсь спрагло, Язичниця, що молиться на плаху, Скори мене i насолоду дай!
В грацiйнiсть молодого хижака Залюблена клiтина кожна тiла, Як солодко вона менi болiла, Нiч змiшуючи з стогоном ества!
Скори мене! Я у твоiх руках - Слухняний глей первiсних першотворень. Пiдношу стигле яблуко грiха, Схиляюсь жрицею: Спiзнай! Моментум море.
II
Тобi себе вiддам без каяття, Коханням очищаючись до цноти. Босонiж йду, легка i безскорботна, Торкнутись таiни в руках свого митця.
I, скупана у пристрастi долонь, Пiднесена, сягнувши зiр примхливих, Згадаю, як мене з ребра створив ти, Вiками гублячи й вiдшукуючи знов.
III
Вiд влади твого тiла задихнутись. Розплавитись, мов криця у вогнi. Для серця стали груди затiснi - Так до снаги оголена розкутiсть.
Умовностей погасли маяки, В свiтах надхмарних, де межi немае, Твiй вiддих своiм подихом вбираю Нестримано жагучий i палкий.
Для тебе, чуеш, я - для тебе лиш Уся, як е - до крихти, до останку. Згуби в собi, як зорi у свiтанку, Мене для мене, навiть, не залиш.
IV
Твое жадання у собi вiдчути, Де кожен порух - злетом для обох. О нi, грiхом не мiг тлумачить Бог Цей унiсон у Всесвiтових грудях.
Я розчиняю у тобi себе, Вустами випита, у плоть твою вiллюся До неземного вибуху, до струсу... I в тiло знов пiрне душа зi сфер.
V
Мiж сонцями твоiх долонь, У просторi, подiленому навпiл, Зiйти жагою на очах у ночi... Звучать бентежно струни потаемнi, Вуста, мов крила, черкають уста. Я - не свавiльна - скорена, ота, Яку бажанням запалив твiй погляд.
