Передмова
    Одного вечора я зустріла тебе - такого, як ти є, такого як тебе створив цей світ. Але, ти не мій - шкодую за цим, проте нічого змінити не можу... Це було літо - гаряче, без дощу і практично безхмарне. Мені ця пора завжди навіює щастя, адже канікули - найвеселіша пора року! Але мені псувало настрій те, що з першого вересня я вже не школярка (як у це все ж важко було повірити) - а студентка. Давайте ж нарешті знайомитись - Оля! Мій читачу, я не буду тебе томити своїми довгими розповідями про те що було до цього, як мені заманулося до тебе звертатись, це буде не дуже цікаво, тому я просто розкажу тобі те, до чого вела спочатку. Отже, я студентка. За це літо я багато встигла зробити, навчитися і зрозуміти, а особливо, зустріти того, кого не можу забути ось уже як три роки, так, ти вірно подумав - це кохання.
А почалося це все одного темного вечора. Я з своєю сестрою, як завжди перед сном, пішли на прогулянку. Коли вже ми вирішили повертатись додому до нас під’їхала машина. Я спочатку перелякалась, адже авто нам було невідоме. Проте виявилося, що сестра знала хлопців, які були в машині, навіть дуже добре. Вони запропонували проїхатись. Сестра, довго не думаючи, погодилась, а я, хоч і сильно вагалась, вирішила сісти за нею. Знаєте, я тоді й не догадувалась до чого приведе мене ця невеличка прогулянка. Весь вечір я мовчала, тільки сестра старалась компенсувати і свою і мою розмову, це в неї навіть не погано виходило. Опісля вони відвезли нас додому і я зразу ж про це все забула, хоча він все ж отримав від мене те, що хотів - мій номер телефону(так вийшло). На другий день, я почула звук повідомлення. Знайомий номер - це він, Сергій! Звичайно, я була спантеличена(та й не я одна, сестра ще більше), адже у повідомленнях, які він потім мені почав писати, йшлося про те, що він давно мене знає і часто бачив мене, хотів познайомитись зі мною, але не наважувався. „Боягуз!” - подумала я. Проте все ж відповідь на його питання писала. Також від сестри я дізналась, що він має дівчину, хоча його це, як видно було, не хвилювало. Я пообіцяла, що ми обов’язково зустрінемось, хоча де і коли, говорити аж ніяк не поспішала.
Так, до закінчення прямувало літо. Я готувала себе до університету і до навчання, але вирішила, що в останній день канікул, маю як слід відпочити. Якраз співпало так, що до мене в місто мала приїхати відома група з концертом. Тому взявши із собою подругу Христину, ми поїхали на цей концерт, туди, до речі, як домовлялися, мав приїхати і Сергій, ось ми і зустрілися! Скажу тобі читачу, це був самий незабутній останній день літа. Справді чудовий і романтичний, так, я захопилася ним, і була рада з цього, навіть не думаючи про те, що більше ніж другом він ніколи мені не буде. Хоча це мене тоді не хвилювало. Почалася осінь і навчання. Я й на далі бігала на побачення до Сергія, знаєте навіть не бігала, а літала ( наївна), напевно тому мені так боляче було падати, його це не хвилювало. Було навіть таке, що він не прийшов на зустріч, я на нього ще довго тримала злість.
Так тривало майже до весни. Десь на енному побаченні я дала себе поцілувати, до речі, це був мій перший поцілунок. Потім наше спілкування різко обірвалось, я не мала право влаштовувати скандали, адже чітко знала, він не мій хлопець, між нами нічого немає, і дорікати йому за це не могла. У нього є дівчина, а я ... Так пройшов рік, наші стосунки обмежувалися тепер лише короткими спілкуваннями по телефону і більше нічого. Ось уже як п’ять місяців , як я його не бачила і не чула. Знаєте, а мені стало легше, я стала сильніша, сміливіша, та я навіть знаю чому це все відбулося, мене змінив він. І хоч він ніколи не виявляв до мене ніяких почуттів( бо їх і не було), саме це і багато іншого стало мені поштовхом до того, щоб перебрати думки і свої помилки і стати такою, якою я завжди хотіла бути. А зараз у мене все в нормі, життя тече своїм руслом, я вчуся жити і стараюся не повторювати свої помилки. Надіюся на те, що якимось чином ця розповідь потрапить до тебе. Та не гордися своїми заслугами, адже ти був лише легким вітром, аби мій корабель попрямував у правильному напрямку.
І хоч ми так розійшлися, думаю що колись, перетнувшись на вулиці, ми привітаємося один з одним, як старі друзі...

А ми ангели, та лише земні і грішні ...